Золота осінь – одне з найбільш цікавих і гарних пір року. Правда, не
всі погодяться з цим фактом – у деяких людей осінь асоціюється зі старінням, і
в світі вистачає людей, що віддають перевагу іншим порам року. Але хіба не
прекрасні осінні ліси і парки, з їх жовто - золотим і червоним
листям? А хіба жінка не буває схожою на осінь?!
«Осінь – це пора року, коли люди повинні зігрівати один одного своїми словами,
своїми почуттями, своїми губами… І тоді ніякі холоди не страшні!»- так говорила
Синтія Барнетт.
Так, осінь – це пора змін, і вже теплі дні змінюються на холодні,
непривітні. Тож і настрій також міняється. Порятунком стають улюблені вірші,
які перечитуєш десятки разів , бо вони ніколи не набридають.
Недарма саме осінь надихала багатьох поетів, письменників і художників.
Пропонуємо добірку осінньої поезії від сучасних авторів, яка
зворушить ваше серце. Читаючи ці рядки, ви почуєте шурхіт багряного листя, плач
перелітних птахів і стукіт дощових крапель. А ще – відчуєте ледь вловимий
аромат осіннього лате…
ЛІНА КОСТЕНКО.
А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі - це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.
Автор: Н-А-Д-І-Я
Як пахнуть запізнілі літні квіти!
Не те, що квіти ранньої весни.
Холодною росою часто вмиті,
І сняться їм осінні ніжні сни.
Це осінь наступає їм на п’яти,
І перший морозець надав страху.
Та за життя тримаються завзято,
Хоч по осінньому ідуть уже шляху.
Краса осіння завжди неповторна.
Осіння жінка.. Бачили таку?
У осені велична, непоборна.
Погляньте - ще солодка, до смаку.
Хода урівноважена і плавна,
А очі - життєдайний ніжний блиск.
Вона
іще кохає, ніжна, славна,
Хоч не така, яка була колись.
Вже може оцінити почуття,
Цей досвід здобула вона з роками.
Шалене має ще серцебиття,
Коли торкається він ніжними руками.
Ще задивляються услід чоловіки,
Бо так чарує ця осіння жінка!.
Вас любить Бог, чарівні ви жінки!
Ви - осені малесенька сльозинка.
Любов Косило
А жінка
буває на осінь так схожа,
То тиха й
привітна, а то — непогожа.
То скроні
сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне
зими, то вертається в літо.
А жінка, як
осінь, плодами багата:
На ніжність,
добро, материнство і святість.
Як вересень
тихий, зігріє душею,
Не страшно
морозу чекати із нею.
А жінка
буває тривожна, як осінь.
То дихає
вітром, то ласки попросить.
То болю
завдасть, то вигоїть рани,
Листочком у
світ полетить за коханим.
А осінь в
природі — це завше, як диво.
Так само і
жінка: буває вродлива,
Буває
примхлива, буває зрадлива,
Нехай тільки
кожна з них буде щаслива!
Ніна Зубенко.
Осіння жінка,як достигле жито,
прожиті роки зв'язані у сніп.
Та у душі квітує тепле літо
і не важливо скільки їй вже літ.
Осіння жінка,як вино ігристе,
адже в очах ще вогник не погас..
З її років можна плести намисто,
та все ж красива в профіль і в анфас.
Вуста ще не забули поцілунку,
ніжності й обіймів сильних рук.
Ти з них напитися п'янкого можеш трунку,
її серцебиття відчути стук.
Осіння жінка,як зоря вечірня,
така далека і така близька.
В ній
чаша мудрості,в ній чудодійне зілля,
як мед солодка,як полин гірка.
Галина Потопляк.
Осіння жінка, скільки в ній тепла.
І скільки мудрості в очах, думках і
діях.
Її весна давно вже відцвіла.
Попереду зима у сніговіях.
Осіння жінка в шалі до колін.
В картатому пальті із кашеміру.
На пальчику в перстенику рубін,
А навкруги повітря з еліксиру.
Бо це вже осінь, це її пора.
Усе вона посіяла й зібрала.
Вже виросла шовковая трава,
Уже вона й під вишнею зів"яла.
А жінка йде, а вітер дме в лице.
А кроки вже не ті, хода повільна.
А осінь пише долю олівцем
І тисне серденько сорочечка натільна.
І погляд ловить фальш і пустоту.
Раніше фальш вона не помічала.
І бачить стежку в зими золоту -
Такої теж вона ще не топтала.
Осіння жінка. Скільки в ній життя.
Історій про кохання, дружбу й зраду.
Попереду все більше каятття.
А сто гріхів - вони уже позаду.
Людмила Степанишена
В осінню пору більше хочеться тепла,
І слова, що так душу зігріває!
Щоб та людина поруч нас була,
Яка по-справжньому, із трепетом кохає!
Бо не зігріє серця теплий плед,
Не допоможе навіть і багаття,
Тут треба мати вогник у душі, насамперед,
Цього не зробить чай чи тепле шмаття!
В цю пору більше хочеться тепла,
Глінтвейн на двох гарячий заварити,
Щоби любов по венах потекла,
І так, щоб осінь цю не раз хотілось повторити!
Надія
Красоткіна
Іду по осені, а всюди квіти, квіти,
Ще так яскраво й радісно цвітуть!
І сонце наді мною тепло світить,
Біленькі хмарки де-не-де пливуть…
А осінь щедро золото дарує,
І кольори чарівні роздає,
Красою і теплом усіх дивує,
Краси у неї так багато є…
Іду по осені… А осінь надихає,
Підносить дух у самі небеса.
Бо ж чарівну і дивну силу має
Пора осіння і її краса…
Ніна Бойко
Відлітає поволі літо.
Догорає ранкова синь.
Щось забуто, а щось прожито.
Лиш минулого видно тінь.
Спорожніла ілюзій крона,
Облетіли пелюстки мрій.
Тільки втрат і помилок ґрона.
Залишились тепер на ній…
Перегорнуто і закрито…
Чи повернеться ще коли?
Відлітає поволі літо.
Ти подяку йому пошли,
За прекрасні моменти долі,
За політ у небесну вись.
Й почуття, що шукали волі
І крізь душі теплом лились…
Якось жалібно так, тужливо,
Все курличуть у небі дні.
Те, що вчора було важливо,
Стало краплею сліз на дні –
На самісінькім дні калюжі,
Від останніх відлунь грози.
Просто осінь… Це осінь, друже…
Це початок… Її ази…
Людмила
Степанишена
В осінню пору більше хочеться тепла,
І слова, що так душу зігріває!
Щоб та людина поруч нас була,
Яка по-справжньому, із трепетом кохає!
Бо не зігріє серця теплий плед,
Не допоможе навіть і багаття,
Тут треба мати вогник у душі, насамперед,
Цього не зробить чай чи тепле шмаття!
В цю пору більше хочеться тепла,
Глінтвейн на двох гарячий заварити,
Щоби любов по венах потекла,
І так, щоб осінь цю не раз хотілось повторити!
Надія
Красоткіна
Іду по осені, а всюди квіти, квіти,
Ще так яскраво й радісно цвітуть!
І сонце наді мною тепло світить,
Біленькі хмарки де-не-де пливуть…
А осінь щедро золото дарує,
І кольори чарівні роздає,
Красою і теплом усіх дивує,
Краси у неї так багато є…
Іду по осені… А осінь надихає,
Підносить дух у самі небеса.
Бо ж чарівну і дивну силу має
Пора осіння і її краса…
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.png)
.jpg)
