Книжкова виставка " Конституція - щит і меч української державності"

 

28 червня – особлива дата в історії нашої держави. Саме цього дня у 1996 році Верховна Рада України прийняла Основний Закон – Конституцію України, яка закріпила правові основи незалежної держави, її суверенітет, територіальну цілісність, демократичний устрій, права і свободи громадян.

До важливої дати в історії українського державотворення в нашій бібліотеці оформлено книжкову виставку «Конституція – щит і меч української державності».

Сьогодні Україна бореться за свою незалежність та затверджені в Конституції демократичні права та свободи своїх громадян. Ціною життів кращих її синів та доньок виборюється право українців на європейське майбутнє під мирним небом.

Запрошуємо до перегляду виставки в бібліотеці. Сподіваємося, що запропонована нами підбірка книг та документів допоможе усім бажаючим послідовно розглянути основні етапи становлення та розвитку української конституційної ідеї.

Вітаємо з Днем Конституції України і бажаємо всім нам омріяного миру та процвітання нашій незалежній державі!

Година цікавих повідомлень " Українська вишня - символ вірності і довголіття"

 

Вишня — символ світового дерева, дерева життя; символ сонця; святе Боже дерево; символ дівчини, матері, рідної домівки, рідного краю; любові; злагоди; символ України.

Вважають, що дерево потрапило на наші землі з теплих країв — з Близького Сходу чи Китаю, Японії (де воно було святим), хоч дехто обстоює думку про автохтонність вишні на наших землях, адже вона відома тут із давніх-давен, з індоєвропейського періоду. Б. Грінченко у своєму “Словнику” фіксує лексему “вишній”, тобто високий, верховний, небесний, Божий, і наводить вислів: “Господи вишній, чи я в тебе лишній?” Схожі звертання є в піснях: “Мамо (варіант: мамко; ненько), моя вишня, чи я в тебе лишня?” Назву “вишня” дехто із сучасних дослідників (Г. Лозко, А. Багнюк тощо) сприймає як прикметник (від вишній, всевишній). А. Багнюк відзначає: вишня “від слова “вишина”, а також “Вишній”, той, що найвище, тобто Всевишній Бог” (“Символи українства”. — С. 200). Г. Лозко пише, що вишня як “божественне дерево” присвячувалася “найвищим Богам народовір’я (саме Різдво — свято Прабога Рода-Сварога)”. Очевидно, “вишній” не слід “підтягувати” до означення “Всевишній”: є вишній, а є Всевишній.
У давнину наші пращури-хлібороби святкували новий рік у березні, в час весняного рівнодення (з 21 на 22 березня). Вишня тоді була ритуальним деревом. Ялинки не ставили, бо вона, за повір’ями, несла смерть до хати. А вишню ставили не напередодні нового року, а ще восени садили з коренем у дерев’яну діжечку з землею, поливали тільки водою, принесеною в роті, а в березні з’являвся білий, біло-рожевий вишневий цвіт, що за ним домашні (кожен мав свою гілку) визначали врожайність, а дівчата пророкували собі долю: вийдуть заміж чи ні. Можливо, первісно саме до дерева-мами, а не до матері, були звернені слова доньки, гілка якої чомусь не зацвіла: “Мамо, моя вишня, чи я в тебе лишня?”
Символіка вишні простежується в народних піснях різних жанрів. Так, у прадавній сакральній щедрівці “паління” (почервоніння, дозрівання) вишню порівнюють з “красною” дівчиною, яка готова обирати судженого:

Запалилася вишня-черешня од Сонця,
Гей, од Сонця!
Порозкривай-но, красна Ганнусю, оконця,
Бо прийдуть до тя 120 коней на твій двір,
Гей, на твій двір!
Вибирай собі, красна Ганнусю,
котрий твій!

В іншій архаїчній пісні-щедрівці зображено картину давнього новорічного хатнього звичаю своєрідно прогнозувати долю дівчини на виданні. Цікаво, що образ колупання кори міг бути пізніше перенесений на колупання дівчиною печі під час сватання, коли вже вишню в хаті не ставили:

Де стояла вишня-черешня,
Щедрий вечір, добрий вечір!
На тій вишні кора золотая.
Кому ж іти кору колупати?
Дівки Настінки кору колупати.
Наколупала вона да три блюдечка,
Три блюдечка, три полумиска.
Понесла вона до золотарика:
— Золотарику, рідний братику,
Іскуй мені три перстенька:
Первому перстеньку — женихатися,
Другому перстеньку — повінчатися,
Третьому перстеньку — на посаді сидіть,
На посаді сидіть — на милого глядіть.

Вишні, вишневий сад символізують дім, родину, кохання; втоптана стежечка до вишні — образ доступної дівчини: “Ой в садку вишенька, //Попід нею стежейка, //А староста ся питав: //Хто ту стежейку витоптав? //Ой витоптав стежейку //Молодий Івасенько, //З вечора ходючи, //Подарунки носючи”.
Про інтимні стосунки найвищого емоційного стану йдеться в народній перлині “Ой у вишневому садочку //Там соловейко щебетав”: з двома виявами почуттів та відчуттів — парубочого (“Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох!”) та дівочого (“Ай-я-я, ох-ох-ох!). У ліричних шедеврах образ-символ вишні змальовує дівчину в інших станах: “Ой дівчино-вишенько, //Буде тобі лишенько”, або:

Ой вишенько-черешенько,
Чом ягід не родиш?
Молодая дівчинонько,
Чом гулять не ходиш?
Як же мені ягід родить –
Корінь усихає.
Як же мені гулять ходить —
Милий покидає (варіант: Мати не пускає).

У купальському, весільному обрядах вишня виконувала роль обрядового дерева (“купайлиці”, “гильця”).
У гумористичній пісні “Ой під вишнею, під черешнею” на основі прийому контрасту зображено молодість і старість, безперспективність таких любовних стосунків.
Вишня та її плоди — соковиті темно-червоні або ясно-червоні ягоди з кісточкою — відігравала важливу роль у народній кухні, медицині. Вишняк, вишнівка — неміцний ритуальний напій, що додавав снаги й смаку життя молодим або виснаженим, вселяв оптимізм і бадьорість старшим.
Образ вишні Т. Шевченко підніс до вершин національного символу. “Садок вишневий коло хати” — ідеальний гімн рідній оселі, рідному краєві, Україні. І.Франко у поемі “Іван Вишенський” через образ вишневого цвіту яскраво передав патріотичні почуття героя, який, перебуваючи на чужині, в грецькому Афоні, згадав про рідну Україну й повернувся до неї.
Народнопісенний символ вишні-дівчини-нареченої оригінально опоетизувала Ліна Костенко:

Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан,
А під горою вишня-наречена
Вже до віночка міряла туман.

Виставка - розповідь " Василь Шкляр : з красою правди по життю"

 

 

«Є в української нації найбільший герой,
який зазнав найжорсткіших нападів
і якого росіяни намагалися знищити
у першу чергу, бо знали, що з ним ми нездоланні.
Це – наша мова»
/Василь Шкляр/

  10 червня своє 75-річчя святкує  Василь Шкляр – відомий  український письменник, журналіст, редактор, перекладач, політичний  та громадський  діяч. Також  його  називають «містиком», «літературним велетнем», «батьком українського бестселера».

 Василь Шкляр – один із найвідоміших і найпопулярніших сучасних українських письменників, якого заслужено називають «батьком українського бестселера». Його твори перекладені англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою мовами, а романи здобули широку популярність серед читачів не лише в Україні, а й за її межами. Творчість письменника вирізняється майстерним поєднанням історичної правди, драматизму, пригодницького сюжету та глибокого психологізму.
   Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка на Черкащині. Згодом родина переїхала до Звенигородки, де він закінчив школу зі срібною медаллю. Після цього вступив на філологічний факультет Київського університету. Важливим етапом його життя стало навчання в Єреванському університеті, де він вивчав вірменську мову та літературу. Саме цей період Шкляр пізніше назве однією з найяскравіших сторінок своєї молодості.
   Після завершення навчання Василь Шкляр працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву, а згодом присвятив себе журналістиці. Паралельно розпочалася його літературна діяльність. Уже в 1970–1980-х роках побачили світ перші збірки повістей та оповідань письменника: «Перший сніг», «Де твій Остап, Соломіє?», «Живиця». Значне місце у творчому доробку автора посідають також твори для дітей – «Шовкова нитка», «Черешня в житі», «Шовковий дощик». У 1978 році Шкляр став членом Спілки письменників України.
   Упродовж 1988–1998 років письменник займався політичною журналістикою, працював у гарячих точках і здобув унікальний життєвий досвід, який згодом знайшов відображення у його художніх творах. Перші романи автора – «Праліс: Тінь сови» та «Ностальгія» – засвідчили появу в українській літературі самобутнього й талановитого прозаїка.
   Справжнє визнання прийшло до Василя Шкляра у 1999 році після виходу роману «Ключ», який став літературною сенсацією та був неодноразово перевиданий. У цей час письменник активно долучався до громадського та політичного життя країни, працював у видавничій сфері та підтримував розвиток української книги.
   Найбільшу популярність авторові приніс історичний роман «Залишенець. Чорний Ворон», присвячений боротьбі українських повстанців Холодного Яру проти більшовицького режиму. За цей твір у 2011 році Василя Шкляра було визнано лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Проте письменник відмовився від нагороди на знак протесту проти політики тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника. Згодом у Холодному Яру авторові було вручено Народну Шевченківську премію, а  грошову винагороду він передав на екранізацію роману «Чорний Ворон».
   Наприкінці 2011 року Василь Шкляр заснував Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра “Холодноярська Республіка”». Основною метою фонду є підтримка та розвиток українського кіномистецтва, зокрема створення художніх фільмів на історичну тематику та популяризація героїчних сторінок української історії.
   Найновішим романом Василя Шкляра є «Заячий костел». У творі автор розповідає про боротьбу литовських партизанів проти радянських загарбників у середині ХХ століття. Роман утверджує ідеї свободи, національної гідності та незламності народів у боротьбі за незалежність.
   Василь Шкляр – гордість сучасної української літератури, майстер історичного роману та співець українського духу свободи. Його твори поєднують історичну правду, драматизм, містичні мотиви та яскраві людські характери. Сам письменник неодноразово наголошував, що найвищою нагородою для нього є любов і довіра читачів. Саме тому його книги залишаються актуальними й сьогодні, надихаючи українців на осмислення минулого, збереження національної пам’яті та віру в майбутнє України.

У нашій бібліотеці до дня народження  відомого українця  підготовлено книжкову виставку-розповідь «Василь Шкляр : з красою правди  по життю», яка ознайомить користувачів із багатогранним і глибоким світом творчості Василя Шкляра.

 Друзі, запрошуємо вас ближче познайомитися з творчістю письменника, відчути атмосферу його творів та по-новому осмислити  історію, людську душу й незламний український характер.