Осінь - жінка

 

 

  Золота осінь – одне з найбільш цікавих і гарних пір року. Правда, не всі погодяться з цим фактом – у деяких людей осінь асоціюється зі старінням, і в світі вистачає людей, що віддають перевагу іншим порам року. Але хіба не прекрасні осінні ліси і парки, з їх жовто - золотим  і червоним листям? А хіба жінка не буває схожою на осінь?!
«Осінь – це пора року, коли люди повинні зігрівати один одного своїми словами, своїми почуттями, своїми губами… І тоді ніякі холоди не страшні!»- так говорила Синтія Барнетт.
  Так, осінь – це пора змін, і вже теплі дні змінюються на холодні, непривітні. Тож і настрій також міняється. Порятунком стають улюблені вірші, які перечитуєш  десятки разів , бо вони ніколи не набридають.
Недарма саме осінь надихала багатьох поетів, письменників і художників.

Пропонуємо  добірку осінньої поезії від сучасних авторів, яка зворушить ваше серце. Читаючи ці рядки, ви почуєте шурхіт багряного листя, плач перелітних птахів і стукіт дощових крапель. А ще – відчуєте ледь вловимий аромат осіннього лате…

 

ЛІНА КОСТЕНКО.

А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі - це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.

Автор: Н-А-Д-І-Я

Як пахнуть запізнілі літні квіти!

Не те, що квіти ранньої весни.

Холодною росою часто вмиті,

І сняться їм осінні ніжні сни.

Це осінь наступає їм на  п’яти,

І перший морозець надав страху.

Та за життя тримаються завзято,

Хоч по осінньому ідуть уже шляху.

Краса осіння завжди неповторна.

Осіння жінка.. Бачили таку?

У  осені велична, непоборна.

Погляньте - ще солодка,  до смаку.

Хода урівноважена і плавна,

А очі  - життєдайний ніжний блиск.

Вона  іще кохає,  ніжна, славна,
Хоч не така, яка була колись.
Вже може оцінити почуття,
Цей досвід здобула вона з роками.
Шалене має ще серцебиття,
Коли  торкається він ніжними руками.
Ще задивляються услід чоловіки,
Бо так чарує ця осіння жінка!.
Вас любить Бог, чарівні ви жінки!
Ви - осені малесенька сльозинка.

Любов Косило

А жінка буває на осінь так схожа,

То тиха й привітна, а то — непогожа.

То скроні сльозою, то сонцем засвітить,

То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата:

На ніжність, добро, материнство і святість.

Як вересень тихий, зігріє душею,

Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.

То дихає вітром, то ласки попросить.

То болю завдасть, то вигоїть рани,

Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі — це завше, як диво.

Так само і жінка: буває вродлива,

Буває примхлива, буває зрадлива,

Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Ніна Зубенко.

Осіння жінка,як достигле жито,
прожиті роки зв'язані у сніп.
Та у душі квітує тепле літо
і не важливо скільки їй вже літ.
Осіння жінка,як вино ігристе,
адже в очах ще вогник не погас..
З її років можна плести намисто,
та все ж красива в профіль і в анфас.
Вуста ще не забули поцілунку,
ніжності й обіймів сильних рук.
Ти з них напитися п'янкого можеш трунку,
її серцебиття відчути стук.
Осіння жінка,як зоря вечірня,
така далека і така близька.

 В ній чаша мудрості,в ній чудодійне зілля,
 як мед солодка,як полин гірка.

 

Галина Потопляк.

Осіння жінка, скільки в ній тепла.

І скільки мудрості в очах, думках і діях.

Її весна давно вже відцвіла.

Попереду зима у сніговіях.

Осіння жінка в шалі до колін.

В картатому пальті із кашеміру.

На пальчику в перстенику рубін,

А навкруги повітря з еліксиру.

Бо це вже осінь, це її пора.

Усе вона посіяла й зібрала.

Вже виросла шовковая трава,

Уже вона й під вишнею зів"яла.

А жінка йде, а вітер дме в лице.

А кроки вже не ті, хода повільна.

А осінь пише долю олівцем

І тисне серденько сорочечка натільна.

І погляд ловить фальш і пустоту.

Раніше фальш вона не помічала.

І бачить стежку в зими золоту -

Такої теж вона ще не топтала.

Осіння жінка. Скільки в ній життя.

Історій про кохання, дружбу й зраду.

Попереду все більше каятття.

А сто гріхів - вони уже позаду.

 

 

 

 

 

 

 

Людмила Степанишена

 

В осінню пору більше хочеться тепла,
І слова, що так душу зігріває!
Щоб та людина поруч нас була,
Яка по-справжньому, із трепетом кохає!

Бо не зігріє серця теплий плед,
Не допоможе навіть і багаття,
Тут треба мати вогник у душі, насамперед,
Цього не зробить чай чи тепле шмаття!

В цю пору більше хочеться тепла,
Глінтвейн на двох гарячий заварити,
Щоби любов по венах потекла,
І так, щоб осінь цю не раз хотілось повторити!

 

     Надія Красоткіна
Іду по осені, а всюди квіти, квіти,
Ще так яскраво й радісно цвітуть!
І сонце наді мною тепло світить,
Біленькі хмарки де-не-де пливуть…

А осінь щедро золото дарує,
І кольори чарівні роздає,
Красою і теплом усіх дивує,
Краси у неї так багато є…

Іду по осені… А осінь надихає,
Підносить дух у самі небеса.
Бо ж чарівну і дивну силу має
Пора осіння і її краса…

Ніна Бойко

Відлітає поволі літо.
Догорає ранкова синь.
Щось забуто, а щось прожито.
Лиш минулого видно тінь.

Спорожніла ілюзій крона,
Облетіли пелюстки мрій.
Тільки втрат і помилок ґрона.
Залишились тепер на ній…

Перегорнуто і закрито…
Чи повернеться ще коли?
Відлітає поволі літо.
Ти подяку йому пошли,

За прекрасні моменти долі,
За політ у небесну вись.
Й почуття, що шукали волі
І крізь душі теплом лились…

Якось  жалібно так, тужливо,
Все курличуть у небі дні.
Те, що вчора було важливо,
Стало краплею сліз на дні –

На самісінькім дні калюжі,
Від останніх відлунь грози.
Просто осінь… Це осінь, друже…
Це початок… Її ази…

Людмила Степанишена

В осінню пору більше хочеться тепла,
І слова, що так душу зігріває!
Щоб та людина поруч нас була,
Яка по-справжньому, із трепетом кохає!

Бо не зігріє серця теплий плед,
Не допоможе навіть і багаття,
Тут треба мати вогник у душі, насамперед,
Цього не зробить чай чи тепле шмаття!

В цю пору більше хочеться тепла,
Глінтвейн на двох гарячий заварити,
Щоби любов по венах потекла,
І так, щоб осінь цю не раз хотілось повторити!

 

Надія Красоткіна

Іду по осені, а всюди квіти, квіти,
Ще так яскраво й радісно цвітуть!
І сонце наді мною тепло світить,
Біленькі хмарки де-не-де пливуть…

А осінь щедро золото дарує,
І кольори чарівні роздає,
Красою і теплом усіх дивує,
Краси у неї так багато є…

Іду по осені… А осінь надихає,
Підносить дух у самі небеса.
Бо ж чарівну і дивну силу має
Пора осіння і її краса…