Родинне свято «Бабусю рідненька, ти все в світі знаєш…»

В заході взяли участь члени клубу «Читайлик» 

                        

  

   Історія однієї могили.

Історичний екскурс.

Сльоза  зорі  стоїть  над обеліском,

Сховавши  клопоти  людські  і  сни.

Сьогодні  треба  поклонитись  всім  низько,

Усім,  хто не прийшов  з  війни!

         Як  бурхливі води річки Смотрич, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий  вирій дні. А навкруги вирує вічне життя…

         Давно відгриміли  канонади грізних боїв, давно рвучкі весняні вітри  пошматували і  розмотали у мареві часу усі болі і страждання, усі втрати. І тільки  все  світле, героїчне, людяне й велике на довгі роки зберігає пам’ ять народу.

         Могили! Могили! Скільки їх лишилось на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне в цей чудовий світ. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня  нашої  пам‘яті.

         Історію однієї такої могили я спробувала дослідити.

     Ще із шкільних років  запам‘яталось мені, як урочисто проходили лінійки Слави     до Дня Перемоги біля пам’ятного знаку Обеліск Слави у с. Завадинці.

Білокорі  берізки, що вишикувались в ряд разом із нами, учнями, висловлювали щирі слова подяки ветеранам і вдовам, які завжди були присутні на такому заході і згадували поіменно всіх  тих 105 наших односельчан,  які пожертвували своїм життям заради миру на землі. Я думала так  було  завжди.

         Але якось у сільській бібліотеці я побачила фото  –  пам‘ятник солдату і дізналась, що стояв він на тому самому  місці, де тепер стоїть Обеліск Слави,і  що була там  могила двох бійців, яких пізніше перепоховали в братську могилу в с. Яромирку. Але ж звідки тут, у          Завадинцях,  могила солдатів, коли бабуся мені розповідала, що німців у Завадинцях не було, і бойових дій ніяких не відбувалось. Чим більше було запитань ,тим менше знаходилось відповідей.

         Я вирішила звернутись по допомогу  до старожилів села.

         92 річна  жителька с. Завадинці  Н.О.Надвинична  розповіла : « Памятаю, що коли ходили після війни в с.Купин на базар,  то на  хуторі  Поляна   біля обійстя Шараварського Василя на рутці  було 2 могили з червоними зірками, а хто там був похований, я не знаю».

         Вчителька – пенсіонерка  І.І.Гранат згадує : « Я вчилась тоді у школі, десь у 1949 році, і ми з музикою з прапорами ходили на х. Поляна,  а звідти  сюди в с. Завадинці провадили 2 труни. Всі казали,  що це загиблі солдати.  Люди плакали  проводжаючи  процесію,бо у кожній родині в цій страшній війні хтось загинув, або пропав безвісти. У мене теж батько загинув у травні 1945 року. Похоронили цих воїнів в с.Завадинці біля школи, а пізніше поставили пам‘ятник - бронзовий солдат із каскою в руках. Всі шкільні свята присвячені Дню Перемоги  проходили  біля  цього пам‘ятника. Чому було вирішено знову переховати бійців в с. В. Яромирку, і для чого, я не знаю і не розумію.»

Хто ж були ті загиблі солдати, і як вони загинули? Щоб з’ясувати це, я звернулась до місцевого краєзнавця, що створив  у себе вдома незвичайний музей історії села, жителя с. В. Яромирка   С.О.Леська. І ось що він мені розповів: «У березні 1944  року коли наші війська наступали ,у Яромирці був штаб, а у с. Купин були німецькі війська. І от перервався зв'язок, посилають солдата, щоб вияснив, що сталось. Він пішов через х. Поляну лісом в сторону  с. Купин і не повернувся  – вбили.  Посилають другого – теж вбили. Було зрозуміло,що там сидить німецький снайпер. Тоді вдались  до хитрощів. Зробили наші солдати опудало, одягнули його в шинель, шапку – вушанку і поставили на лижі. Самі ззаду підпихали його палицями.  Коли німецький снайпер збив опудало, наші бійці визначили , що німецький снайпер сидів на дубові, який у нас називався Богданів.

До штабу запросили  яромирського  бригадира колгоспу Снігура Петра і попросили  показати , як  непомітно можна  добратись  до того дуба. Він провів наших солдат через  хутір   Золотарку, кар’єр  і вивів з іншого боку,снайпера розстріляли».

Із цієї розповіді стає зрозумілим, що солдати із нашої могили  –  це саме ті бійці, що загинули  від кулі німецького снайпера:  сержант В,П,Матвєєв (1925 р.н.) і  рядовий  П.Н.Громов (1919 р.н.).

А на запитання для чого було перепоховання солдат  уже вдруге Серафим Олексійович Лесько відповів: «Коли у 1961 році об’єднали 2 колгоспи «ім.Жданова» і «Заповіт Леніна»  головою був  С.Л.Сіканевич   центром стало село В. Яромирка. Тут  була контора колгоспу, школа, клуб, дитячий садок, а

пам‘ятника  загиблим воїнам не було. А  у 1965 році наближалась  важлива дата  –  20- річчя Перемоги , от  і було прийнято  рішення  перепоховати солдат із

 с. Завадинці  в  с. В. Яромирка  у братську могилу. Сюди ж  ще було перепоховано партизана М.З.Шумайло (1923р.н.), якого вбили німці на яромирських полях  у Дубині  24.03.1944 року  і  похований  він був на сільському цвинтарі.

Пам’ятник солдата забрали із Завадинець,  а стелу біля братської  могили  вилили  брати Савчуки. На  плитах  обабіч викарбували  прізвища  воїнів, що загинули в роки Другої світової війни  із сіл В.Яромирка ,М.Яромирка і Завадинці».

      «Солдат  із  могили  в  с. Завадинці        викопував          О. Д. Марцюга ,   -        згадує пенсіонерка  В.С.Нагуляк, - Я тоді була  завучем  у  Завадинецькій школі.  Розкопали,   забрали, лишилось  пусте  місце. Але  ж , як  там  ходити , коли знаєш, що то була могила. Можливо і не всі кісточки змогли  зібрати. От ми колективом школи  вирішити  встановити  на  тому місті плиту. Посадили  квіти і доглядали,   проводили там свята,  присвячені Дню Перемоги».

 У 1990 році,   завдяки клопотанню  тодішньої  голови Великояромирської  сільської ради,  жительки с. Завадинці  В.Б. Моцної ,  було  відкрито у  с. Завадинці  на місці  бувшої могили,       пам‘ятний  знак  Обеліск Слави,   та посаджено алею  із 105 беріз  (стільки загинуло односельчан).

Відтоді  кожного року відбуваються  тут  урочистості до Дня Перемоги, правляться панахиди  за  загиблими  і  хоч до 70-і  річниці Перемоги не дожив у нашому селі жоден ветеран , жодна вдова,  та залишились діти,  внуки,  правнуки,  які бережуть вічну  пам‘ять про синів і дочок,  які не повернулись з поля бою.

      Біля Обеліску Слави завжди панує скорботно урочиста тиша.

Україна!   За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий,ніщо не забуто!

                                               Галина Мельник 

                                    (член клубу «Ріднокрай»)