Флешмоб " Подаруй посмішку Літечку"

 Любі читачі Завадинецької сільської бібліотеки та їхні батьки!

Ось і незабаром, ну зовсім скоро, до нас завітає Літечко, якого так довго чекаємо та яке так несподівано і раптово закінчується. Але воно завжди таке бажане! Трохи змінивши добре відомий вислів, можна з упевненістю сказати: "Як ти літо зустрінеш, так його і проведеш!» Тож давайте зустрінемо літо гарним настроєм і чарівними посмішками .

До Міжнародного дня захисту дітей бібліотека запрошує всіх дітей приєднатися до флешмобу «Подаруй посмішку Літечку!». Тому ,що в цьому світі немає нічого більш чистого і щирого, ніж посмішка дитини.

Любі діти, шановні батьки! Приймайте участь у флешмобі! Даруйте Літечку, собі, всім та кожному свої ПОСМІШКИ! Бо, як співається в дитячій пісеньці, від посмішки стане світ добрішим! Давайте разом будемо робити його таким! Чекаємо на ваші світлини!

Виставка - букет " Бузок - цілитель тіла і душі"

 Що може бути романтичніше ніжного букета бузку?

Бузок - чудовий символ весни, сонця та позитиву! Навіть скромний букетик з цих кольорів виглядає незмінно вражаюче і надовго дарує прекрасний настрій.

Бузок – один з найкрасивіших і універсальних квітучих чагарників. Завдяки пишності цвітіння, красі квітів і їх чудовому аромату, бузок уособлює місяць травень – перехід від весни до літа.

Історія назви бузку зобов'язана міфологічному сюжету.

Давньогрецька легенда оповідає: молодий Пан-бог лісів і лугів - одного разу зустрів прекрасну річкову німфу Сірінгу- ніжну вісницю ранкової зорі, і так замилувався її ніжною грацією і красою, що забув про свої забавах. Вирішив Пан заговорити з нею, але та злякалася його потворного вигляду і втекла. Пан побіг слідом, бажаючи заспокоїти її, але німфа несподівано перетворилася на запашний кущ з ніжними бузковими квітами. Пан невтішно плакав біля куща, зробив сопілку (syrinx) із зрізаною гілочки і з тих пір, гуляючи по лісовим хащах на самоті, грав на сопілці сумні мелодії і всім намагався робити добро. З тих пір ім'я сиринга стало латинською назвою бузку (Siringa). Крім давньогрецької легеди про бузок існує безліч інших легенд. В Англії бузок символізує розставання. Наприклад, букет вручався нареченому в знак відмови в заручинах.

В основному, квіти бузку мають чотири пелюстки, але іноді замість звичайних чотирьох пелюсток можна побачити п'ять, а іноді і більше. Саме тому дівчата здавна використовували квіти бузку для ворожіння. Вважалося, що якщо знайдеш квітку бузку з п'ятьма пелюстками – будеш щасливою. І навпаки, якщо квіти бузку замість чотирьох мали тільки три пелюстки, їх уникали, так як вважали, що ці квіти не приносять щастя.

Запрошуємо у бібліотеку усіх хто бажає помилуватися виставкою – букетом « Бузок – цілитель тіла і душі» та познайомитися з історією походження назви бузку, легендами. Також тут можна знайти 50 цікавих фактів про бузок та дізнатись про його лікувальні властивості.

День Вишиванки

У культурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. В Україні таким символом є вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу з зашифрованими оберегами та знаками. Вишиванка – як молитва, особливе вбрання, в якому хочеться мріяти, в якому чіткіше уявляється своє коріння та відчувається відповідальність за майбутнє. До свята бібліотека підготувала виставку - вернісаж " Українські вишиванки - наче райдуги світанки."

День Європи

 

Куточків на Землі багато:
Європа серед них — найкраща над усім.
Красива, мудра і багата,
Європа — наш великий спільний дім.

 

День Європи — це свято Європейського Союзу, що відзначається як День Шумана, на ім’я міністра закордонних справ Франції Робера Шумана який 9 травня 1950 року звернувся до лідерів європейських країн із пропозицією почати процес об’єднання Європи.
З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається день Європи, відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003року.
З метою поглиблення знань про Європу, формування європейського світогляду, сприяння поширенню знань про Європейський Союз у бібліотеці оформлено виставку « На шляху до Європи».

Виставка - портрет "Василь Стефаник - володар дум селянських"

 14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника.

Василь Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, може, неперевершений до цього майстер стислої соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець ХІХ та першу третину нашого століття. В. Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику, та все ж для українців його ім’я по-особливому дороге. З українського письменника він переріс у письменника світового значення, у співця бідаків різних націй та рас. Як Шекспір, як Шевченко, як Бернс - Стефаник займає гідне місце в світовій літературі.

Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Кожна його новела - це картина трагедії селянського життя, трагедія разючої бідності, безнадійної самотності, невимовної туги від розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказанної краси та любові до людини, ятрить болем душу.

Вже спочатку, як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів. Раділа Леся Українка, що молодий новеліст дуже швидко "став знаменитістю на своїй батьківщині". Іван Франко в 1901 р. відзначав, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, "яким уже нині можемо повеличатися перед світом", що "його новели – як найкращі народні пісні…".

У 1928 році уряд Радянської України призначив В.Стефанику особисту пенсію за заслуги у розвитку літератури. Однак у 1933 році він відмовився від неї, дізнавшись про штучний голодомор. Довідавшись про це, митрополит Андрей Шептицький допомагав письменнику матеріально.

Пропонуємо вашій увазі ювілейну виставку-портрет «Василь Стефаник – володар дум селянських» до 150-річчя від дня народження письменника.

Виставка - інсталяція " Тихо ангел прилетів і Великдень сповістив"

До Великодніх свят оформлено виставку – інсталяцію «Тихо ангел прилетів і Великдень сповістив» та святкову фотозону.

Спогади учасника чорнобильської трагедіїї Ребиха Степана Васильовича

 Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.

Минуло 35 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей то важко навіть прогнузувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.

Працівники культури села Завадинці в День пам’яті Чорнобильської трагедії прийшли провідати свого земляка , одного з учасників тих трагічних подій, Ребиха Степана Васильовича і послухати його спогади. Ось,що він нам розповів:

- Я працював водієм у м. Хмельницькому, одержав якраз нову машину ГАЗ-53 , новеньку тільки з заводу, мрія кожного шофера. На початку червня 1986 року прийшло мені повідомлення,що з військовим квитком треба з’явитись на призовний пункт для відправки у зону Чорнобиля. Зібрали нас у м. Славута. Пройшли медичну комісію, видали військову форму і під звуки духового оркестру, відправили. В колоні, що прямувала до чорнобильської зони, крім вантажних автомобілів, було багато машин швидкої допомоги. Складалось враження, що всі швидкі Хмельницького направляються до місця трагедії.

Прибули у с. Вільче (чорнобильська зона) розгорнули військові намети і там ми жили. Видали нам респіратори, протигази. Заборонялось пити воду з криниць, збивати пилюку, та не завжди всі цього дотримувались. Не бачили ніякої небезпеки, це був ворог невидимий і люди слабо уявляли рівень радіаційної загрози. Намети кожен день промивались спеціальними розчинами. Кожному з нас видали індивідуальні дозиметри( так звані «накопичувачі»)для визначення дози опромінення, та більшість з них не працювали. По закінченні командировки командири всім ставили однакову дозу опромінення, як треба було так ставили.

Перебував я у чорнобильській зоні з 8 червня по 8 серпня. На самій станції я не працював. За необхідності я виконував любу потрібну роботу, але в основному на своїй машині я возив начальника аптеки. Ми кожен день їздили в м. Овруч Житомирської обл. по ліки,

так як необхідність в них була дуже велика.

Додому я повернувся вже без своєї машини, заражену техніку закопували у спеціальних могильниках.