Майстер новели

 

 

Стефаник Василь (1871-1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.

Народився в селі Русів в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень (страждав від булінгу).

   У 1888 році знайомиться з К.Гамораком та його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною.

1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком.

   Навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Туди його змусив вступити батько.

Коли мати померла, батько одружився вдруге – Василь Стефаник перестає спілкуватися з ним.

В 1904 році одружується з Ольгою Гаморак, живе з дружиною і синами у с. Стецеві, через 10 років дружина помирає.

    В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян.

Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс  частковий параліч. Здоров’я  погіршується, трапляються часті  серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.

Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами  гімназії, бо, як згадує він в автобіографії, «гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала.»

     Розвиток   трагічних подій в Радянській країні переконало письменника   в тому, що більшовицько-сталінський  тоталітарний  режим ворожий народові, несе йому  горе і страждання. Одержувати пенсію останній раз  їздив Стефаник до Львова разом зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника консул, пожалівся, що польські газети розпочали поширювати інформацію про голод в Україні. Попросив, щоб Стефаник написав спростування. Але Стефаник відмовився. В той момент у нього в квартирі ночувало два перебіжчика з України, вони йому розповіли, що дійсно в Україні зараз страшенний голод.  Консул розгнівався і пригрозив, що Стефаника позбавлять пенсії.   Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії.

   Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький  назначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому  назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник  прийшов і роздав всю свою пенсію, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору на Україні 1933 року.