Година пам'яті "Герої відходять у вічність"

                                

Час неможливо зупинити… Але він не зітре з нашої пам’яті імена Героїв-земляків, які віддали своє життя у боротьбі за Україну.

Сьогодні, 14 лютого 2025 року, річниця трагічної загибелі Захисника України, мужнього воїна, жителя села Завадинці – Гаврилюка Богдана Анатолійовича, який поклав життя, захищаючи Батьківщину. Єдиний син, єдина опора для матері… Тепер він назавжди залишиться її небесним Ангелом-охоронцем.

Щирі співчуття родині загиблого Героя. Сумуємо… Низько схиляємо голови у скорботі… Розуміємо, що жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в серці ні через рік, ні через десятки років.

Нехай його велика жертва та відданість навічно залишаться в наших серцях та будуть прикладом для наступних поколінь.

Вічна шана і світла пам’ять Герою!

Народився Богдан Гаврилюк 25 травня 1992 року в с. В Яромирка. Коли Богданчику було 1,5 роки батьки розлучились і мама з сином перебрались жити в с. Завадинці. Хлопчику дуже не вистачало батьківської поради , підтримки , любові та все це намагались компенсувати мама та бабуся з дідусем.  На вулиці, якій виріс, товаришував зі всіма. Ходив у місцеву Завадинецьку школу дев’ять класів якої закінчив у 2007 році.

Богдан дуже любив допомагати мамі на кухні куховарити, тому і професію собі обрав по своїм вподобанням, вступив у Лісоводський ПАЛ на повара.

Восени 2023 року Богдана Гаврилюка  мобілізували до лав ЗСУ, пройшов навчання і згодом захищав країну на Запорізькому напрямку навідником 128-мої окремої гірсько - штурмової Закарпатської бригади.

На жаль, не довгим було і  сімейне щастя Богдана.  3 лютого 2024 року він одружився зі своєю коханою Катею, з якою зустрічався більше року, а вже 14 лютого його не стало…  Клята ворожа артилерія не дала йому шансу на життя.

              Останній шлях Героя

Додому на щиті воїна привезли зранку 22 лютого. Поминальне богослужіння відправили у рідному домі. На подвір'ї під крик бабусі та тихий плач матері накрили закриту домовину прапором України. Гімн рідної держави засвідчив, за що загинув Богдан Гаврилюк.

Богдана Гаврилюка в останню дорогу проводжали не тільки односельчани, але і жителі сусідніх сіл: Яромирка, Сирватинці,Скіпче. Дорогу воїну встеляли пелюстками живих квітів. Під звуки військового салюту опустили домовину із тілом захисника в холодну землю на місцевому кладовищі.

Богдан Гаврилюк не був ідеальним і можливо наробив в своєму житті багато помилок, але своєю кров’ю він змив усі свої гріхи.

Він був мужнім та сміливим солдатом, вірним побратимом. Під час одного із обстрілів Богдан врятував свого пораненого товариша із Вінницької області, протягнувши його на спальному мішку біля 5 кілометрів.

В жовтні 2024 року мати Героя одержала орден « За мужність» III ступеня ,яким Президент України нагородив Гаврилюка Богдана Анатолійовича (посмертно).

Пам'яті Гаврилюка Богдана Анатолійовича

Молодий,усміхнений,вродливий,

Тай літа такі ще молоді...

Чи відчув тоді,тим ранком сивим,

Що додому ти поїдеш на щиті?..

Мріяв,як вернеш з доріг далеких,

Припадеш до маминих долонь.

Але душу вже несуть лелеки.

Сивина торкнулась сріблом скронь.

Не приведеш ти невістку в хату

Не чути буде в хаті діток сміх.

Твоє життя війна забрала клята

Росою впали сльози на поріг...

-Куди ж ти,сину,-заголосить мати.

Не залишай мене,не залишай!!!

Куди ж ти,рідний,йдеш із свої хати?

Не йди,мій любий сину,почекай.

Та не відкриє син вже більше очі

І на вустах німих стоїть печать.

Прийдеш у сон до мами серед ночі

І будеш сон її охоронять.

Здійнявшись в небо янголом,покинеш

Усе,що рідним було на землі,

Війна твоя скінчилась,відболіло

Тебе везуть додому....На ЩИТІ...