Українська мова - пісня мого серця

 

Мова- то джерело душі народу, то святиня, з якою пов’язане не тільки минуле, але й майбутнє народу. Рідна мова- то неоціненне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу. У рідному слові народ усвідомлює себе, як творчу силу. Віками український народ творив це багатство збираючи в скарбницю рідної мови найдорогоцінніші перлини - думки, почуття.

З нагоди свята у нашій бібліотеці розгорнута книжкова виставка "Українська мова – пісня мого серця " на якій читачі познайомляться з історією походження української мови, народною мудрістю та славетними майстрами рідного слова.

Володимир Лис - письменник, якого читають

 

26 жовтня виповнюється 75 років українському письменникові, драматургові й журналісту Володимирові Лису. Його ім'я широко відомо як українському, так і зарубіжному читачеві.

Він є володарем престижних літературних премій, серед яких титул "Золотий письменник України", багаторазовим призером "Коронації слова", автором "Найкращого роману десятиріччя за версією конкурсу "Коронація слова", кавалером ордена "За заслуги" III ступеня, "Людиною року", почесним громадянином Волині.

Член Національної спілки письменників України (2004) та Асоціації українських письменників

Твори Володимира Лиса пульсують океаном емоцій, поезією почуттів. Це своєрідна психотерапія, яка допомагає на деякий час відгородитися від однієї реальності і перенестися в іншу, літературну, цікавішу.

Якщо ви ще не знайомі із творчістю Володимира Лиса запрошуємо до нашої бібліотеки переглянути ювілейну виставку, обрати книгу та отримати насолоду від прочитаного !!!

Літературний світ Бориса Олійника

 

22 жовтня – 90 років від дня народження Бориса Олійника, поета і громадського та політичного діяча, перекладача.

Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці та філософії, один з найбільших поетів другої половини ХХ століття.

Академік. Герой України. Народний депутат. Та передусім - Поет. Його життєве і мистецьке кредо: "Писати, як живеш, а жити, як пишеш".

Активною громадянською позицією Борис Олійник довів, що поет відповідає за все, що було до нього, що відбувалося за його життя і що буде після нього: "Я тим уже пишаюся, що українець зроду".

Його поезія сповнена любові до рідної землі, мудрості, філософських роздумів про добро, справедливість і людську гідність.

Твори митця стали частиною духовного надбання українського народу, а його слово й сьогодні надихає нові покоління читачів.

Борис Олійник був лауреатом численних премій, зокрема Державної премії СРСР та премії ім. Шевченка, а також у 2012 році його висували на Нобелівську премію.

У нашій бібліотеці представлена книжкова виставка, де можна ознайомитися з творами Бориса Олійника.

День захисту нематеріальної культурної спадщини

 

                                        

Щорічно 17 жовтня світ відзначає День захисту нематеріальної культурної спадщини.
Цей день є важливим для України, яка не тільки славиться багатством своєї культури, а й займає особливе місце на культурній мапі світу.

Саме сьогодні, в умовах війни, важливо приділяти особливу увагу збереженню культурної спадщини, знаходити корисні інструменти задля реалізації планів щодо збереження її елементів. Культивувати розуміння — збереження української національної ідентичності в умовах збройної агресії можливе насамперед через збереження культурної спадщини.

Ми закликаємо вивчати, цінувати, берегти, підтримувати, примножувати та розвивати нашу багатогранну культуру.

Іменна в історії Хмельниччини : Устим Кармалюк

 

                             

                Цікаві факт про Устима Кармалюка

Устим Якимович Кармелюк (1787-1835) – український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

Народився у селі Головчинці в родині кріпака Якима Кармалюка.

У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою керувати, тому вирішив віддати на 25 років до царської армії. Устим Кармалюк втік і згодом очолив ватагу кріпаків та військових-дезертирів, що нападала на маєтки панів.

У 1817 році московські жандарми схопили Кармалюка, і вперше Кам’янець-Подільським військовим судом він засуджений до страти, але в останню мить Подільський військовий губернатор Бахметьєв замінив її 25 ударами батогом, тавруванням “указними знаками” розпеченим залізом, і засланням на 10 років сибірської каторги в Іркутську губернію.

Та невтомний отаман у 1818 році втікає з В’ятської етапної в’язниці і повертається на Поділля. Він діє в околицях Бару і Балтському повіті, маневруючи під облавами каральних військ окупаційної адміністрації і скрізь піднімаючи селян на повстання.

У цей час дружина Марія і діти піддаються репресіям та гонінням. У Кармалюка було п’ятеро дітей – четверо синів і одна донька. Одружений був Кармалюк двічі, перша дружина Євдокія померла, залишивши хлопчика Івана і дівчинку Настю, друга дружина, відома як Марія Щерба, від шлюбу з якою у нього було троє синів: Остап, Іван і Тарас.

До піймання повстанського ватажка долучається й місцева шляхта, що створює охоронні загони від нападів українських повстанців. Його впіймали. Під посиленою охороною Кармалюка, закованого в кайдани і прикутого до воза відправляють до містечка Літина в тюрму. Під час допитів на очній ставці в Літинському нижньому земському суді із родиною, Кармалюка видає маленький син, що кинувся батькові в обійми.

Потім його запроторюють у Кам’янець-Подільську фортецю, з якої він разом з іншими в’язнями організовує втечу, попередньо роззброївши вартових. Під час втечі він зазнає поранення, його приковують залізними ланцюгами до кам’яного стовпа в одиночній камері у папській вежі Юлія II, яку згодом назвуть Кармалюковою. За спробу втечі з в’язниці в 1824 р. Кармалюк був покараний на кам’янецькому майдані 101 ударом батогом, випіканням тавра на чолі і засланням на вічну каторгу до Сибіру.

Дружина Кармалюка наказана різками і місячним арештом за те, що допомагала переховувати чоловіка.

Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року, потрапивши у засідку через зраду. Вбив Кармалюка шляхтич Рудковський. За легендами переказами отамана було вбито не кулею, а срібним “замовленим” ґудзиком. Тіло повстанського ватажка ще кілька днів возили селами, щоб залякати селян. Після цього московський цар Микола I викликав вбивцю до Петербургу на аудієнцію, і особисто нагородив його діамантовим перснем.